Моє життя – це епізоди. Саме епізоди запам’ятовуються на завжди. Нюанси минаються, залишаються просто яскраві моменти.
Епізоди з Богом.
Епізод 1. Я малий і моя бабуся розповідає мені про Бога. Моя улюблена історія «Про золоту чашу», хоч та історія і зовсім не про чашу, а про ціле життя Йосипа і участь у ньому Всевишнього. Життя з епізодів – від його юнацтва до прем’єр міністра Єгипту.
- Це було моє перше пізнання Бога.
Епізод 2. Кілька разів був у недільній школі. Мені там не подобалось, але ходив заради компанії з сусідами Андрієм та Павлом. Епізод суховатий – пам’ятаю тільки велику дирку в носках «вчителя» і старе приміщення, яке орендували для цього мироприємства.
- Це було моє перше пізнання помісної церкви.
Епізод 3. Я почав ходити з мамою на зібрання. В мене з’явились друзі, про яких я думав що вони віруючі (і вони так думали), але вже тоді (навіть в дитинстві) в них та й в мене жив не Бог, а релігія. Наше життя, крім ходіння до дому молитви, і надзвичайно рідкісних, штучно-вимушених розмов про Бога, нічим не відрізнялось від інших «невіруючих». Ми спрагло чекали в кожному фільмі еротику, а тексти Писання з книги Пісень використовували в інтимних розмовах з «сестрами».
Зате ми ходили в білих штанах, гордо (між собою) називаючи себе «віруючими», а поза домом молитви ми були як всі інші «невіруючі». А «віруючими» ми ставали, часом, секунд на 10, коли когось треба було «облічити». Таке життя було принаймні в моїй компанії, хай її грець.
Мало не забув, частиною цього епізоду були гріховні походеньки до кінотеатру Мир на мультики, між недільною співанкою і вечірнім загально-церковним зібранням.
- Це урок дитинства про те, що не всі «віруючі» діти є віруючими. І не можна заспокоюватись і радіти тільки тому, що вони ходять в дім молитви.
Епізод 3. Моє покаяння. Це справжній і щирий крок, робота Духа Святого наді мною. Він мав би змінити напрямок мого життя на якісний і так само справжній. Але якби ж я жив на безлюдному острові, де б шукав Господа! Але я жив серед «віруючих» підлітків… Можна би було списати нашу формальність в християнстві на дитинство, але ж в нас були наставники. Не хочу нічого погано сказати про них, але їх більше цікавила проблєма дошлюбних поцілунків між підлітками братами і підлітками сестрами, ніж наше дитяче особисте пізнання Творця. І я добре помню відверті бесіди окремо з хлопцями і окремо з дівчатами «про це». І ще помню наші хитрі винаходи в області електроніки, з ціллю бути в курсі справи цього «про це», що говорилось за закритими дверима дівчатам.
А ось що нам говорили про шукання Господа, помню надзвичайно смутно… Але взагалі про Бога говорилось, щось типу: - «Ми маємо бути світлом для світу, бо Бог все бачить».
- Це урок про те, що своїх дітей потрібно вчити шукати живого Бога, бо запам’ятовуються ЕПІЗОДИ!
Епізод 4. Моє хрещення. Чиста формальність, але добре що це тоді відбулось, бо тільки з почуття обов’язку перед помісною церквою я залишався її членом впродовж багатьох років.
І на «екзамені» перед хрещенням, мені поставили кілька питань типу: - «Ти до весілля цілуватися будеш?» Я відповів тверде «НІ», бо в іншому випадку, хто зна, може б і не прийняли в члени церкви. Спитали ще, що таке віра. Я також був готовий до відповіді і протараторив напам’ять Євреям 11:1, практично не розуміючи суті того тексту, та цього було достатньо для успішної здачі іспиту. Заключенням було – «приймаємо». Всі дорослі спокійно виконали свій обов’язок, а я був радий що виявився не гіршим від інших – пройшов.
- Це продовження попереднього уроку.
Епізод 5. Моє навчання в біблійному коледжі на факультеті християнської освіти, тоді він називався якось по іншому. Там мене вчили віковій психології дітей. А ще викладач О. навчив мене, що Бог в наш час не зцілює і ніяких чудес не творить. Я це запам’ятав дуже добре, навіть засвоїв матеріал. Слава Господу, що я позбувся цієї дурні з моїх мозгів через років 15 мого нікчемного життя.
- Це болісні спогади мого академічного навчання «істині».
Епізод 6. Коротка особиста розмова з одним думаючим братом, котрий поставив мені кілька простесеньких питань про моє практичне християнство, а я псіханув, бо не знав що йому треба сказати. Мене не навчили думати. Мене навчили правильно відповідати. Та ця розмова таки залишилася в моїй пам’яті як епізод, і мабуть саме вона стала поштовхом до подальшого думання.
- Потім Руслан став мені істинним наставником і другом, і до цих пір ним і залишається. Слава Богу, що такі люди вижили.
Епізод 7. Між тим, що було описано ще була довга хвороба мого батька, старі, перешиті сто разів туфлі і мрії про дві пари кросівок. Але тут спогади є й приємні – помісна церква реально допомагала нашій сім’ї матеріально. Але то краще знати моїй мамі, бо мене воно стосувалось менше.
- …
Епізод 8. Мій вступ до універу і подальше перебування в Чернівцях. Найцінніше, що відбулось тими роками – це один з таборів під час літніх канікул, де громадянин Молдови, який став мені потім другом і братом, промив мені мізги щодо мого номінального християнства. Після того Бог почав мені, мабуть вперше після покаяння, відкриватись. Тоді я пам’ятаю життя «на крилах» з Богом! Перше практичне, живе пізнання Ісуса.
Також в цьому епізоді мої кльові друзі: Павло, Стас, Ігор і Мар’яна, зі своїми надзвичайними історіями і шляхом до правди. Завдяки їм, я усвідомив справжню причину свого перебування в Чернівцях впродовж 5 років. Для них мене використовував Бог. І ті роки пройшли не дарма. Слава Господу!
- Шляхи Господні непередбачувані!
Епізод 9. Моє одруження і початок сімейного життя. Цей епізод продовжується і дай Бог щоб продовжувався ще дуже довго для слави Господа!
- Багатенно моментів і уроків пережито, в котрих я бачу провидіння Боже, Його досконалу волю і турботливу руку. Моя сім’я – це найкраще, що зі мною сталось у житті.
- В цьому епізоді і наступні епізоди.
Епізод 10. Тут писати стає дедалі складніше, бо ще не всі висновки зроблено.
Бог дає для нашої сім’ї бізнес – ми стали прикрашати сабантуї різного роду. Потім магазин з одягом.
Потім я стаю «господарем» свого життя. Беру владу у свої руки, відбираючи її у Бога. Це супроводжується слізьми, скандалами і хворобами. Добре помню семінари про «фінансову незалежність», завдяки яким я ставав незалежним від Бога.
Та по при це я мав служіння. І жив для Бога без Бога.
- Урок про обережність при виборі життєвої дороги. Справа не в грошах, а у виборі собі бога.
Епізод 11. В нашому житті з’являється Юра. Його поява і рідка присутність у нашій сім’ї мене дратує, бо він був праведним на моєму фоні.
Але його молитва і участь у моєму житті повертає мене на шлях до Бога.
- Ніколи, нічого випадково в житті не відбувається.
Епізод 12. Повний фінансовий крах.
- Урок про мою цінність для Господа. Бог – Ревнитель!
Епізод 13. Моє щиросердечне навернення до живого Бога! Пізнання Його і шукання Його!
Я поза мертвою релігією, а вона – зараза, скрізь. Розчарування в людях і авторитетах. По великому рахунку, серед людей правда дуже відносна. Абсолютна правда тільки в Бозі!
І всім серцем прагну знати мого Господа і волю Його, щоб її виконати. Це супроводжується духовним зціленням моєї сім’ї, а також мого близького оточення – моїх друзів!
Це триває!!!
- Урок про Любов.
Епізодів у моєму житті, звичайно ж більше, а в них добрих і інших людей. І практично з кожним з них пов'язаний конкретний епізод. За когось я глибоко вдячний Богу, когось я просто згадую, бо він був.
Так би прожити, щоб ті хто мусить жити зі мною, могли колись подякувати Бога, згадуючи мене в своїх епізодах.
А ця історія «про епізоди» написалась, бо епізоди запам’ятовуються на завжди. Нюанси минаються, залишаються просто яскраві моменти.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Белая Голубка - Мучинский Николай Это свидетельство одного прекрасного человека - Ирины О. с Донецкой обл. я получил в виде письма через нашего общего знакомого. Хоть оно переделано в рассказ, но я поместил здесь. Оно раньше уже было в публикации.
Я, практически почти ничего не менял, лишь немножечко добавил по ходу свидетельства и концовку.
Публицистика : Архимандрит Даниил (Сарычев) - Девятова Светлана 8 сентября 2006 года в 22 часа 45 минут мирно отошел ко Господу старец Даниил, старейший насельник московского Донского монастыря архимандрит Даниил (Сарычев).
В конце апреля 2006 года мне посчастливилось встретиться с архимандритом Даниилом. (К старцу Даниилу уже почти никого не пускали, после болезни он был очень слаб.) К весне 2006 года книга о православных старцах уже была сдана в московское издательство «Артос-Медиа», мы приступили к работе над второй частью о православных старицах. Рассказывая о схимонахине Любови, мы планировали упомянуть и о том, что блаженная старица Любовь в 1995 году встречалась с архимандритом Даниилом, хотелось немного рассказать и самом старце Данииле. Отцу Дмитрию Шпанько удалось договориться о встрече, но в самый последний момент встречу отменили, но дозвониться до меня и сообщить об этом не смогли, поэтому 30 апреля я приехала в монастырь (заранее), но в назначенный час никого не встретила. Я долго молилась у раки Святителя Тихона, и уверена, что именно по молитвам святого, спустя 2 часа попала в келью старца Даниила, где, по милости Божией, удостоилась получить благословение великого старца, и разделить праздничную трапезу с ним и его духовными чадами.
Нужно признаться, что за три дня до этого, во время обострения язвенной болезни, я не могла вообще принимать пишу, укрепляла себя лишь святой водой, просфорой, да монастырскими сухариками. Старец Даниил благословил есть вместе со всеми, по послушанию съела всё и исцелилась. (В тот день вечером я ждала очередного приступа боли, но всё прошло, на утро я могла уже кушать всё спокойно.) Слава Богу, за всё!
Вечером 21 сентября 2006 года, когда очерк о старце Данииле был в основном готов, внезапно наступило полное изнеможение - долго молилась лёжа, когда силы начали возвращаться, встала, подошла к шкафу с иконами и ощутила благоухание. Благоухала в правом нижнем углу бумажная икона Донской Божией Матери, купленная примерно в конце1991- начале 1992 года в Донском монастыре. (На обратной стороне иконы было написано –«400 лет основания Свято-Донского Ставропигиального монастыря (1591-1991г.г.)». Эта бумажная икона и Курская-Коренная икона Божией Матери «Знамение» (которую мне удалось в своё время приложить к чудотворной иконе), чудом уцелели во время пожара в 1995 году, когда от зажжённой свечи сгорели у меня дома на полке даже иконы приклеенные к деревянной основе. Взглянув на обратную сторону иконы, я вспомнила, как пятнадцать лет назад впервые пришла в Донской монастырь и подошла, как и все верующие, находящиеся около храма, к старцу Даниилу, который только что вышел из храма (в это время многие верующие устремились к нему и стали просить благословения). Благодарю Господа, что удостоилась встретиться со старцем Данилом вновь весной 2006 года.
